ТМ Швейків – український сидр, вина, кальвадос, шнапс, настоянки, коньяк та бренді

ТМ Швейків – український сидр, вина, кальвадос, шнапс, настоянки, коньяк та бренді

Засновник торгівельної марки Швейків, Закревський Андрій Анатолійович, це людина, яка прийшла в с.Швейків і змінила майбутнє і самого села, і його жителів. Відроджувати давні місцеві традиції та переймати передовий світовий досвід, саджаючи сади, виноградники та виробляючи якісні українські напої найвищого рівня, розвивати соціально-економічну інфраструктуру села та надихати власним прикладом інших – все це вдалося герою нашої сьогоднішньої розмови.

Андрію Анатолійовичу, розкажіть про себе та як саме виникла ідея саджати сади і займатися переробкою фруктів та ягід.

Ця ідея виникла в той момент, коли я вирішив купити собі домівку. Я сам зі Східної України, жінка в мене родом із Західної, і коли ми взялися до купівлі житла, з’ясувалося, що будинок, на який нам на той час вистачило грошей, розташований у надзвичайно мальовничому місці Дністровського каньйону, –  у селі Швейків, Монастириського району.

Швейків — одне з найстаріших поселень Галичини (перша документальна згадка про нього датується 1448 роком). Триста років тому Швейків мав Магдебурзьке право, славився своїми садами і виноградниками, на його території вирощувався кращий в Австро–Угорській імперії тютюн. Монастирищина свого часу мала статус «фруктової столиці», адже саме у цьому регіоні є величезні площі землі, найбільш придатної для садівництва, і область забезпечувала соками увесь колишній Радянський Союз. Проте після приходу радянської влади від садів і виноградників нічого не залишилося. Сади вирубувалися, а виноградники викорчовувалися, –  все було цілеспрямовано розвалено. Нині там немає жодного кущика промислового винограду, а величезна тютюнова фабрика, яка виготовляла цигарки «Ватра», стоїть закинута…

Я вирішив трохи змінити світ на краще: хоча б на прикладі одного саду, одного села… Якщо тут було поширене виноградарство, і Монастирищина –  одне з трьох місць в Україні, де можна вирощувати неукривний виноград, то треба цю традицію відновити…

Але вирощування виноград – це дуже дорога справа: слід вкласти близько 12-15 тисяч доларів в гектар, тому я вирішив розпочати із яблук –  яблука ж завжди під боком, і з них легше починати і розвивати справу…  

Так, три роки тому, у Швейкові замість пустуючих земель зазеленів чималий фруктовий сад. Нашими спільними зусиллями із місцевим швейківським ентузіастом, а нині моїм компаньйоном Володимиром Безущаком, було освоєно вісім гектарів землі під виноградники, ягідники, плантації енергетичної лози, розплідники і сади.

Ми успішно, своїми силами, перетворили занедбані городи в квітучі сади, щедрі виноградники, ягідники та розплідники. Ми ні в кого не просили фінансової допомоги, розраховували тільки на сили і бажання місцевих жителів.

Ми почали виробляти сидр, а уже із сидру – кальвадос, коньяки, бренді…. Але це не головна наша мета. Головною метою було показати людям, що можна розпочати свій бізнес, не потребуючи значних інвестицій. Головне – вкласти свої знання та працю і отримати дохід на рівні іноземних компаній  Франції, Англії, Канади. І нам, вважаю, це вдалося: нещодавно з сусідньої Ковалівки приїжджала переймати наш досвід людина, яка теж садить садок, мешканці Швейкова теж взялися за сади, навіть сільський голова приїжджав до нас по саджанці малини… Тобто, люди відмовляються від картоплі, на якій вони нічого не заробляють, в сторону більш маржинальних органічних культур.

Невже така серйозна справа вимагає тільки бажання і фізичної сили, і справді можна обійтися без значних коштів?

Гроші, як я вже казав, наразі «крутяться» відносно невеликі, їх я по 300– 500 доларів відкладав зі своєї зарплати менеджера. Але Швейківський сад не відбувся б, якби на місці не було людини, яка цим займалася. Коли я кілька тижнів тому навідався до свого компаньйона Володі Безущака,  у нього від перевтоми аж кров носом йшла… Весна – гаряча пора і було багато робити. Ми вчимося – нині багато людей працюють у Польщі, Іспанії –  вони привозять з їхніх садів і виноградників спеціальні сорти  і розуміння того, як їх вирощувати. Приємно чути, коли нині швейківчани кажуть, що уже не поїдуть на заробітки до Польщі, а будуть працювати у нас в садах…

Але не тільки селяни не вірили в Швейків. Майже ніхто із моїх друзів не вірив. Але одного разу до Швейківа приїхав мій колега, Едуард Беляєв, та так і лишився разом зі своїм сином та дружиною у компаньйонах. Зараз вони вдвох займаються логістикою та фінансами. Наш успіх пов'язаний з тим, що ми відкриті для людей, які за допомогою саду можуть змінити світ. Хіба щось заважає нам плекати свій сад?

Коли ви почали садити свій сад та коли отримали перші плоди?

Перші, як ми їх нині називаємо, «експериментальні» висадки були у 2013 році, серйозні – у 2014-му. Нині у нас є 9 тисяч плодових дерев, з яких — уявіть — ще за рік-два можна буде збирати до 200 кілограмів плодів з дерева! Ростити сад потребує чималих зусиль та коштів. Скажімо, для вирощування малини потрібно – 1 тисяча доларів на гектар, для смородини– 5 тис. у.о. Ми пішли іншим шляхом. Ми садимо сади, купуючи саджанці по 30– 80 гривень, а паралельно купуємо по 2– 3 гривні підщепу і робимо розплідник.

Проблема була в тому, що мій менталітет і менталітет тих людей, які живуть у Швейкові, є кардинально різним. Вони вважали, що я мрійник і «нині приїхав – завтра поїду». Але через два-три роки їхнє ставлення змінилося. А коли вони побачили реальні перші плоди, то й самі взялися за садіння садів. Просто вони втратили ті три роки, про які я їм казав. А якби всі разом почали, то гуртом було б не лише «легше батька бити», а й саджанці купувати. Коли ми перейшли на покупку саджанців тисячами, у нас закупівельні ціни впали у два-три рази, а коли ми перейшли на десятки тисяч, саджанці стали обходитися практично в копійки. Зараз тим, хто приїжджає до нас, куди простіше, ніж було нам: малину ми віддаємо практично за копійки чи й безкоштовно, смородину даємо уже пророщену, аби вони уже мали врожай цього ж року і щоб це їх підштовхувало далі на переробку і на те, щоб шукати ринок збуту…  

Нам ще складно уявити, що виноград росте сотні років. І навіть якщо ти вкладеш 30 тисяч доларів в гектар винограду, то цей гектар буде жити сто років і плодами твоєї праці будуть користуватися твої онуки. Хоча потрохи світогляд таки міняється. Дійшло навіть до того, що мої працівники із Західної України, які займаються нафтогазовим консалтингом, цього року нарешті вже посадили замість картоплі виноград. Бо що таке картопля, яку ти потім зможеш купити по 5 гривень за кілограм у базарний день? А що таке виноград, який ти зможеш продати по 30 гривень кілограм і купити собі за них скільки завгодно картоплі? Або зробити літр вина і продати його…

А де ви навчилися виготовляти вина, сидр, кальвадос, коньяки, бренді?

Мені дуже пощастило з тим, що я багато читаю. У мене декілька вищих освіт, і ще декілька незакінчених вищих… Свого часу я займався біохімією і біофізикою. Це мені дуже допомагає нині вільно читати спеціалізовану літературу, яка стосується виноградарства і виноробства, допомагає підбирати температурні режими для виготовлення сидру і на рівних спілкуватися зі спеціалістами – я розумію ті тонкощі, про які вони мені розповідають.

Розкажіть про продукцію, яку ви виготовляєте із власної сировини.

Благородні вина, насичені шнапси, ароматні настоянки, унікальний кальвадос та грайливі сидри із, без перебільшення, молодильних яблучок, або й грушевий.

Виробляємо і виноградні вина –  «Сапераві», «Одеський чорний», «Трамінер», «Ізабелла». Крім того, у нас підростають виноградники з американськими сортами винограду і в майбутньому ми увесь наш досвід перенесемо на найновіші сучасні сорти –  «Юпітер», «Маркет», «Ла Креснт», –  ті, які нині є стандартом виноградарства.

Сидр ми виготовляємо по класичній технології – я так розумію, крім нас в Україні цього більше ніхто не робить: жодних консервантів, підсилювачів, хімії, тільки яблука, дикі дріжджі і дубова бочка. Кальвадос ми виготовляємо теж по класичній технології, шляхом перегонки сидру та подальшої його витримки в дубових бочках, аби додати пряної карамельної нотки.  Для виробництва кальвадосу ми відбираємо тільки найароматніші яблука. Звідси – ненав’язливий запах молодих яблук і лагідний хміль.  Але наразі ми його просто «ставимо на дуб» –  поміщаємо в дубові бочки і чекаємо, коли ж нам нарешті видадуть ліцензію… Без неї ми не можемо нормально легально продавати свою продукцію.

Узагалі, через неможливість продавати вино чи сидр цього року частину сировини нам доведеться продати, бо який сенс робити, якщо продати не можемо? Річ у тім, що нині в Україні є законодавча невпорядкованість у продажах сидру. З одного боку, раніше не треба було нічого з ним робити – продавай, як хочеш, а  як і що з ним робити зараз, –  незрозуміло. Крім того, не все так просто і з ліцензією на виробництва вина. Для виробництва вина білого треба емальовану каструлю, а для червоного вина, якщо хочете (якщо хочете!) крім скляного бутля, треба ще дубову діжку. Ніякого обладнання не треба, якщо це вино натуральне. У всьому світі немає ліцензій на виробництво вина, тому що натуральне вино не потребує ніяких спеціальних технологічних схем. Давиш виноград – дай Бог, чистими ногами, потім він бродить, віджимаєш сік, даєш йому вистоятись і – готово… Нині ми плідно співпрацюємо з держстандартами, санітарними службами, і, сподіваюся, скоро уже можна буде купувати нашу продукцію. Наразі ми працюємо на погріб.

Шкода, що вам довелося зіткнутися з такими проблемами, адже реалізовані кошти можна було б вкладати в справу… Та будемо сподіватися на краще. Андрію Анатолійовичу, що є запорукою гарного вина?

Запорукою гарного вина, так само як і гарного сидру, є правильно підібрані сорти  відносно тієї місцевості, де ви живете. Кожна яблуня, грушка, смородина малинка чи виноград повинні бути на «своєму» місці. І якщо ви правильно підберете виноград – а виноград росте навіть на камінні, навіть на Ніагарському водоспаді і в Сибіру, то ви будете робити прекрасне вино, яке буде притаманне вашій місцевості і зможе «тягатися» хоч з французькими винами, хоч з американськими, хоч з чилійськими...

Андрію Анатолійовичу, як можна слідкувати за розвитком вашої справи? Адже ось-ось документальна тяганина завершиться і українці зможуть пити напої, виготовлені із української сировини, без домішок та барвників?

Дуже сподіваюсь, що це станеться якнайшвидше. Фотографії, актуальні новини та різні «цікавинки» ми регулярно публікуємо на своїй сторінці у Facebook. Нам буде дуже приємно, якщо ви до нас приєднаєтесь, запрошую. По будь-яких питаннях телефонуйте мені особисто 0964085973.

З якими ще  проблемами стикаєтесь, як людина, що працює на землі у нашій країні? Які бачите шляхи їх вирішення?

Проблема в тому, що у нас в Україні немає вільного ринку землі, тобто, насправді ви не можете бути господарем на своїй землі. У радянські часи всі виноградники повирубували. Цільове призначення землі, де не росли виноградники, змінити майже неможливо. І якщо виноград росте сто років, то хто буде вкладатися на такий довгий термін вирощування, якщо це не його земля? Ось це основна проблема. Треба нарешті відкрити ринок землі.

Дякую вам за надзвичайно цікаву розмову. Про що мрієте самі та що побажаєте нашим читачам?

Кожному читачу замість картоплі, соняшника і масляних культур, що виснажують землю, бажаю ростити виноград – і тоді в метеликах та фраках будемо приходити один до одного в гості і пити добре вино!