Фото: www.istockphoto.com
Продовжуємо публікувати поради з телеграм-каналу Психологічна підтримка , який є зараз дуже корисним для багатьох українців. Нижче наводимо текст повністю, написаний за матеріалами подкаст “Як ти? Про те, як пережити війну” психотерапевтом Павлом Дзіковським.
"Віктор Франкл – всесвітньо відомий австрійський невролог, психіатр та творець цілого напряму в психотерапії та екзистенційній психології – логотерапії (лікування змістом/сенсом).
Під час Другої світової війни ця людина була вязнем нацистських концентраційних таборів Освенцім, Дахау, Кауферінг III, Тюркхайм… Він вижив, і написав понад тридцять книг, одна з них – про концтабір. У ній він ділиться досвідом, як люди переживали війну та табори в дуже жорстких умовах:
“Першими ламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив у те, що це колись скінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися.”
Коли ми живемо в очікуванні, що все закінчиться: ми нібито хапаємось за попередню реальність – і нам тоді психологічно важко виживати у цій реальності. А виживають ті, що живуть тут і зараз.
Найправильніше налаштування жити тут і зараз.
- Тут і зараз розв'язувати нагальні проблеми.
- Тут і зараз розуміти, якою є актуальна ситуація.
- Тут і зараз переживати втрати.
Дехто з психологів радить думати про те, що ви робитимете після війни. Це добре. Головне – не прив'язуватися до моменту в годині, що це має ось-ось скінчитися – і тоді я почну жити. Це означає все більше і більше виснажувати.
Ми маємо прийняти ту реальність, якою вона є. А реальність така, що ніхто не знає, коли закінчиться війна. За місяць. За три. Через п'ять чи десять років. Тому що ми знаємо в історії людства були війни, які тривали тридцять років. Наприклад, Тридцятилітня війна у Європі. Тому жити в очікуванні – це не дуже продуктивний шлях.
Ми маємо мріяти та малювати картинки мирного майбутнього, але не прив'язувати це до реальності. Це на план: наступного літа я поїду відпочивати до українського Криму. Ми маємо вірити та мріяти, що одного дня – так, це станеться. Але якщо прив'язуватися до найближчого майбутнього, ви таким чином собі лише виснажуєте. І кожне загострення будемо сприйматися, як крах наших надій. Це буде постійне коливання між надією та розчаруванням. Між ейфорією та депресією. А такі качели дуже виснажливі для нашої психіки.
Ми маємо прийняти, що реальність зараз така. Ми мріємо і хочемо, щоби це закінчилося. Але живемо ми у цій реальності: тут і зараз. І це ключ до виживання та перемоги".
Добра вам!
Фото: https://t.me/psy_support