Фото: www.istockphoto.com
Продовжуємо публікувати поради з телеграм-каналу Психологічна підтримка, який є зараз дуже корисним для багатьох українців. Нижче наводимо текст повністю, написаний за матеріалами подкасту “Як ти? Про те, як пережити війну” психотерапевтом Павлом Дзіковським.
"Віктор Франкл – всесвітньо відомий австрійський невролог, психіатр та творець цілого напряму у психотерапії та екзистенційній психології – логотерапії (лікування змістом/сенсом).
Під час Другої світової війни ця людина була вʼязнем нацистських концентраційних таборів Освенцим, Дахау, Кауферінг III, Тюркхайм… Він вижив, і написав понад тридцять книг, одна з них – про концтабір. У ній він ділиться досвідом, як люди переживали війну і табори у дуже жорстких умовах:
“Першими ламались ті, хто вірив, що скоро от-от все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив в те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися.”
Читай также: Як долучитися до допомоги київському закладу “Млинці за донат”, де безкоштовно годують нужденних
Коли ми живемо в очікуванні, що все закінчиться: ми нібито хапаємось за попередню реальність - і нам тоді психологічно важко виживати в цій реальності. А виживають ті, які живуть тут і зараз.
Найправильніше налаштування жити тут і зараз.
- Тут і зараз розв'язувати нагальні проблеми.
- Тут і зараз розуміти, яка є актуальна ситуація.
- Тут і зараз переживати втрати.
Дехто з психологів радить думати про те, що ви будете робити після війни. Це непогано. Головне - не прив'язуватись до моменту в часі, що це має ось-ось скінчитися - і тоді я почну жити. Це означає все більше і більше себе виснажувати.
Ми маємо прийняти ту реальність, яка вона є. А реальність така, що ніхто не знає, коли закінчиться війна. Через місяць. Через три. Через п’ять чи десять років. Тому що ми знаємо в історії людства були війни, які тривали тридцять років. Наприклад, Тридцятилітня війна в Європі. Тому жити в очікуванні - це не дуже продуктивний шлях.
Ми маємо мріяти та малювати картинки мирного майбутнього, але не прив'язувати це до реальності. Це на план: наступного літа я поїду відпочивати в український Крим. Ми маємо вірити та мріяти, що одного дня - так, це станеться. Але якщо прив'язуватись до найближчого майбутнього, ви таким чином себе лише виснажуєте. І кожне загострення будемо сприйматися, як крах наших надій. Це буде постійне коливання між надією і розчаруванням. Між ейфорією і депресією. А такі гойдалки дуже виснажливі для нашої психіки.
Ми маємо прийняти, що реальність зараз така. Ми мріємо і хочемо, щоб це закінчилось. Але живемо ми в цій реальності: тут і зараз. І це ключ до виживання і перемоги".
Добра вам!
Фото: https://t.me/psy_support