Віктор Чіркін міг би залишитися в США. Або стати топ-менеджером. Замість цього він покинув місто, переїхав в солом’яний будинок біля лісу і започаткував власне виробництво сиру та хліба. Про свій досвід Віктор розповів нашому сайту.
ШІСТЬ РОКІВ ТОМУ Я ПОВЕРНУВСЯ З США. Там я навчався за грантом на теологічному 
факультеті. Бажанная залишатися за кордоном не було: я з самого початку планував отримати знання і повернутися, щоб працювати на благо своєї країни. Мене батьки виховували в патриотизмі ще до того, як це стало модно.
Тоді, на жаль, я ще не був зацікавлений в їжі та її походженні. Тому особливої уваги на американські продукти не звертав. Єдине, що мене тоді вразило: майже ніхто не готує вдома, більшість харчуються по ресторанам та кафетеріям. Ну і ще здалося, що багато привізних фруктів та овочів були майже одного смаку. Точніше, вони його просто не мали.
Я повернувся з США в грудні 2010-го. Одружився. І влітку 2011-го почав працювати в офісі. Спочатку продавцем, потім старшим продавцем і в кінці - керуючим менеджером компанії. Все було дуже добре, я ще не скоро зароблятиму стільки, як тоді... Але я все ж таки почав замислюватись про те, щоб покинути офісну роботу.
ПЕРВИННО ІДЕЇ ФЕРМИ НЕ БУЛО. Батьки започаткували невеличке господарство для задоволення особистих потреб. Ми з дружиною часто до них приїздили на вихідні. Нам подобалось все – від природи та їжі до самої сімейної атмосфери. До того ж, в місті я почував себе дуже хворим. А в селі недуга зникала. Остаточно ми вирішили переїхати, коли стало тяжко суміщати роботу з нашими частими візитами до батьків. Щоб було зрозуміло: я працював у Харкові, дистанційно, але декілька днів на тиждень повинен був знаходитись там. Дружина проходила інтернатуру в столичній лікарні. А на вихідні ми приїздили до батьків в село під Києвом. Так жили майже рік. Потім я звільнився (мене до останнього вмовляли залишитися), і ми переїхали до батьків.
СПОЧАТКУ БУЛО ТЯЖКО ЗВИКНУТИ ДО НОВОГО РОЗПОРЯДКУ ДНЯ. Прокидатись та лягати потрібно рано. В місті було навпаки. Незалежно від погоди ти повинен йти на вулицю працювати. Особливо це складно навесні та восени під час дощів. А роботи, як ви розумієте, завжди багато. „Лісова Ферма” розташована на 45 сотках. Ще ми маємо 1 га в аренді під сіножаті та 2 га паю, що залишились від бабусі. Окрім цього, є пасовища загального вжитку. Тримаємо 10-15 молочних кіз, але в сезон поголів’я сягає до 50 голів (молодняк, ремонтні тварини). Тим не менш, думок про повернення в місто не було.
РОЗВИВАЮЧИ НАШУ ФЕРМУ, Я ВІДШТОВХУВАВСЯ ВІД БАТЬКІВСЬКИХ НАПРАЦЮВАНЬ. Спочатку мама навчилась робити декілька видів сирів, шукаючи інформацію в інтернеті. Я ж почав купувати книги та читати статті, форуми, відео англійською. Там набагато більше інформації, ніж в рунеті. Своїм сиром я не так, щоб пишаюсь (мені ще багато вчитись). Але отримувати високі смакові якості без додавання заквасок - це для мене важливо і цінно. Тому що саме так в давнину робили сир. Звичайно, помилки були. Але в основному через те що, ми не мали потрібних умов для визрівання. Наразі проблема майже вирішена: сирний погріб збудовано.
Сир спочатку ми виготовляли лише для себе. Потім почали купувати знайомі. Ну а далі клієнти вже знаходили „Лісову Ферму” через Facebook чи Instagram. А ще я виїзжаю з нашою продукцією на ринок в Білій Церкві.
Певного асортименту наразі я не маю, всі сири називаю експериментальними. Якщо ж говорити про мій улюблений, це козиний з білою пліснявою по типу “бюш”. Я тільки почав в ньому розбиратись під Новий Рік. Сподіваюсь, з березня-квітня стартуємо з продажем і навіть ім’я йому придумаємо.
КРІМ СИРІВ, МИ ЩЕ ВИПІКАЄМО ХЛІБ. Почала, знову таки, мама. Не хотіла, аби ми їли хліб на промислових дріжджах. Але вона робила “на око”. Я ж, коли почав випікати, відпрацював точний рецепт. До речі, лише спочатку для хліба ми купували звичне борошно та змішували з висівками. Потім з’явилось своє зерно. В сусідньому селі залишились працюючі жорнова, отже, ми певний час випікали з власного цільнозернового борошна. Наразі купуємо борошно „Зелений млин” та „Родинні традиції” (Денис Суховій). А в планах на цей рік – збудувати професійну хлібну піч. Тоді ми зможемо робити більше, щоб дісталося всім бажаючим.
МЕНЕ ТІШИТЬ, ЩО ВСІ МИ ПРАЦЮЄМО, ЯК ОДИН, ЗАДЛЯ БЛАГА РОДИНИ. Для мене особисто найважливіша підтримка дружини. Наразі вона відповідальна за виховання нашої доньки, якій рік. Мама піклується про нас та про кіз. Вона і нас, і їх годує, (далі тільки про кіз) доїть, випасає. Влітку вона ще піклується про город. Ми ж з братом та батьком займаємось заготівлею кормів для худоби, доглядаємо за садом. Батько з братом печі мурують, а я переробляю молоко та випікаю хліб.
В цьому році ми націлились обладнати окреме приміщення для сироварні та окреме для пекарні. Збираємось розвивати ці два сімейні ремесла. Але величезне виробництво не плануємо. Будемо робити все так, як і зараз: в першу чергу, для своєї сім’ї, а надлишки - для друзів та знайомих. Цього нам достатньо.
